Історія закладу освіти

Чудове, мальовниче село Великий Правутин розташоване на північному заході Славутського району, межує з Житомирщиною та за десяток кілометрів - з Рівненщиною. Село потопає в зелені садів, квітів. А живуть і працюють тут енергійні, працьовиті, дружелюбні люди, які не шкодують ні часу, ні зусиль, ні коштів для процвітання свого села. Село славне своєю історією. Але не менш славну історію має і школа, що розташована в центрі села як храм науки.

У 1862 році в нашому селі Великий Правутин було відкрито церковно-приходську школу. Хоча й існувала школа, проте переважна більшість населення залишалась неписьменною. Тогочасна школа, де в одній кімнаті разом навчались три класи і основним предметом якої був Закон Божий, не могла дати належної грамоти. Ось як розповідає про ту школу старожил села Ф.О.Онищук: «Нас в одній кімнаті містилося до 25 дітей. Біля центральної стіни, на якій висіли великий портрет царя та пропахлі ладаном ікони, сиділи на довгих лавках діти першого класу, при лівій стіні – діти другого, а при правій – діти третього класів. Вчив нас один вчитель. Кожного тижня на уроки приходив піп, який навчав нас молитися і домагався, щоб кожен з нас зазубрив добре всі молитви. Крім молитов, ми так і нічого не знали. Якось з горем читали та писали».

Після закінчення громадянської війни у В.Правутин із Новоград-Волинського повіту прибуває Степан Йосипович Самбор – молода енергійна людина, з хорошою на той час освітою.

Прибувши в село він заявив:

- Я приїхав до вас організувати сільську школу і навчати ваших дітей.

Із своєю дружиною С.Й.Самбор поселився в приміщення будинку старої школи (будинок, що побудований у 1884 році; тепер це територія спортмайданчика), де було всього три кімнати: одна – спальня, друга – кухня, третя – клас. З перших днів перебування в селі С.Й.Самбор зумів зарекомендувати себе з позитивного боку. Всі жителі дивувалися його здібностям, таланту, енергійності. За короткий час він став основним активістом на селі, до якого кожен ставився з повагою.

Спочатку новий учитель організував безперебійну роботу трьох класів, учні яких певний час навчалися в одній кімнаті. Це, звичайно, не влаштовувало ні вчителя, ні учнів. Адже тіснота, відсутність належної уваги на уроках не забезпечували виконання навчальної програми. З часом на колишньому господарстві дворянина К.Ходаковського С.Й.Самбор придивився до приміщення зерноскладу, яке вже декілька років пустувало. «З нього можна зробити хороший будиночок для школи», - прийшов до такого висновку і незабаром порушив клопотання перед волосним та повітовим комітетами, щоб дозволили перевезти його в центр села й пристосувати для навчання дітей. Ці клопотання були підтримані масою і швидко затверджені вищими інстанціями. Незабаром поруч із старим приміщенням школи звелося нове приміщення з двома просторими класними кімнатами та житловою квартирою. Таким чином, у школі стало діяти чотири класних кімнати, які швидко заповнилися учнями.

Основною метою С.Й.Самбора було – дати освіту селянським дітям, підвищити культуру на селі. З його допомогою в цей час у селі на кожній вулиці почали діяти хати-читальні.

В 1925 році в селі було організовано лікнеп. До 10 роковин революції вирішено було повністю ліквідувати неписьменність. В школу у вільний вечірній час приходили селяни, сідали за парти і навчалися грамоти. Через два роки всі вже могли читати і писати.

С.Й.Самбор, ризикуючи життям, допомагав ліквідовувати банду куркулів. Виконавши це завдання, він не міг залишатися у В.Правутині. Через місяць його направили у Киликиїв директором школи, потім працював в Новоград-Волинському. Через деякий час він виїхав в Комсомольськ-на-Амурі, а в 60-х роках проживав в Іркутську.

Восени 1941 року в селі була відкрита початкова школа, яка перед тим деякий час не працювала. Дітей назбиралося не багато – по 12-14 учнів в кожному класі. В школі працювали дві класні кімнати, в яких одночасно навчалися діти обох класів: в одній – 1 і 3 класи, в другій – 2 і 4. Вчителями працювали місцеві дівчата, які мали освіту. Директором школи німці призначили злючу, горбату, з постійним єхидним виразом обличчя людину, яку в селі всі називали Проколій. Він завжди заходив у класи з тростиною, постійно розжовуючи залізними зубами крейду. Шкільного приладдя, книг в учнів зовсім не було. Використовували старі шматки паперу, чорнило із сажі, пера з пір’я птахів. За книги служили вирвані із радянських читанок аркуші, на яких були надруковані народні казки, вірші, оповідання. Правда, протягом 1941-1942рр. кожен учень забезпечувався німецьким буклетом, який містив карикатури з сатиричними підписами про слабкість Червоної Армії, про її страх перед німецькою зброєю. За випадково загублений учнем такий буклет Проколій нещадно карав винуватця своєю тростиною. В 1943 році школа перестала діяти. Невідомо куди зник Проколій. Місцева влада далі не була зацікавлена школою, і учні розійшлися по домівках.

У вересні 1944 року почали працювати 1-4 класи. Велика заслуга у відновленні школи у селі В.Правутин належить учительці Анастасії Олександрівні Мусійчук., яку зразу ж після визволення направив у село Берездівський районний центр. Більше десяти років працювала вона в селі, повністю відновила школу, яка в 1948 році стала семирічною. Після цього директором школи було призначено А.Бублика, згодом І.Шефельмана, Н.Корнійчук, В.Митюка, І.Щаву, З.Каленюк.

В 1959 році школа була реорганізована у восьмирічну.

З 1 вересня 1989 року школа стала дев’ятирічною. Керував школою на той час мудрий організатор і керівник Щава Іван Олександрович, який в школі працював з 1976 року. В кінці 1970-их років в районі поставили питання про реорганізацію Великоправутинської школи (при кількості учнів 120) у початкову. А середні та старші класи мали навчатися у Малоправутинській середній школі. І тут ми повинні віддати належне наполегливості, розуму, виваженості Щави Івана Олександровича. Адже саме завдяки йому школу не тільки було залишено в селі, а й збудовано нову, яку 10 листопада 1982 року було урочисто відкрито. Щава І.О. працював директором школи до 2003 року. Після виходу на пенсію виїхав на проживання до дітей – спочатку в Черкаську область, а потім в місто Керч. Іван Олександрович постійно працював над створенням дружного, стабільного педагогічного колективу, який у спадок від нього отримала З.А.Каленюук. Зараз у школі працюють 14 педагогічних працівників. Всі місцеві. Колектив стабільний. П’ятеро педагогічних працівників – вчителі вищої кваліфікаційної категорії, 1 має звання «старший учитель», 1 – вчитель-методист, 3 – вчителі першої кваліфікаційної категорії.

Вчителі енергійні, працьовиті, творчі. Здобутки мають як на районному, так і на обласному рівні. В 2003 році вчителька Каленюк З.А. здобула ІІ місце в обласному етапі конкурсу «На сторожі миру і правопорядку». В цьому ж році робота учениці 9 класу «Лишайники – біоіндикатори довкілля» (вчитель Роюк О.А.) зайняла ІІ місце у Всеукраїнському еколого-натуралістичному конкурсі.

Майже щороку учні школи є лауреатами районних оглядів-конкурсів художньої самодіяльності. В 2011 році учениця 9 класу Прончук Наталія (вчитель Гаєвська Л.П.) посіла ІІ місце в області у Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості.

В 2011 році учениця Роюк Тетяна посіла І місце в районній олімпіаді з біології, а в січні 2012 року – ІІІ місце в обласній олімпіаді з біології (вчитель Роюк Р.А.).

Учні школи, хоча школа погано забезпечена спортивною базою (відсутній спортивний зал), постійно займають призові місця в районі з шахів та футболу і неодноразово нагороджені кубками.

На сьогоднішній день школа має три приміщення: приміщення №1 (збудоване в 1982 році); приміщення №2 (збудоване до Великої Вітчизняної війни), де розташовані їдальня, майстерня та бібліотека; приміщення №3, половина якого орендується Укрпоштою, а в іншій половині тимчасово відкрито дошкільний заклад.

Приміщення школи №1 – це навчальний корпус, який будувався з розрахунку на 8 класних кімнат. Класних кімнат в цьому приміщенні не вистачає для нормального функціонування закладу на рівні сучасних вимог інформаційно-комунікаційного суспільства. Тому спільними зусиллями адміністрації школи, сільської ради та громади села було досягнуто певного успіху у справі добудови школи. Частину будівництва було завершено. Але, через брак коштів, вже два роки будівництво зупинене.

Приміщення не збудоване, але садочок дитячий, на вимогу часу, змушені були відкривати в невеликому приміщення школи №3.

І знову ж таки завдяки громаді села, ФГ «Обрій» (керівник Васильчук С.П.), сільській раді (голова Поварчук О.І.), батькам та педагогічному колективу було прикладено максимум зусиль, коштів, щоб облаштувати дошкільний заклад та ігровий майданчик. Діти і батьки дуже задоволені, що функціонує дитячий садочок. Але приміщення невеличке, не розраховане на таку кількість дітей (17 дошкільнят). Можливо, влада подбає про завершення добудови школи, бо перспективи село має (42 дітей дошкільного віку).

У школі працює дружний, творчий педколектив (14 педпрацівників). Є вчитель-методист, «старший вчитель», 8 вчителів мають вищу кваліфікаційну категорію, троє – першу, один – другу, один – середню і один – завершує навчання у вузі заочно. Останніх десять років і колектив школи, і окремі медпрацівники були нагороджені грамотами районного, обласного та республіканського рівнів. У 2002 році учениця школи Каленюк Ольга посіла ІІ місце у Всеукраїнському екологічному конкурсі «Лишайники – біоіндикатори довкілля».

У 2006 році Національний еколого-натуралістичний центр надав подяку Роюк Раїсі Андріївні, вчителю біології, за вагомий внесок у справу виховання дітей. У 2003 році Каленюк Зоя Андронівна посіла ІІ місце в обласному етапі конкурсу «На сторожі правопорядку і спокою».

У 2011 році учениця школи Прончук Наталія посіла І місце в районному конкурсі учнівської творчості та ІІ місце в обласному етапі цього ж конкурсу. У 2012 році Роюк Тетяна посіла ІІІ третє місце в обласній олімпіаді з біології. Протягом останніх років юні спортсмени постійно посідають призові місця в районних змаганнях з шахів та футболу і нагороджені грамотами та кубками.

Таким чином, школа живе, працює і дає про себе знати, бо тут працюють знавці своєї справи та навчаються чудові діти. Історія школи на цьому не закінчується. Далі буде…

Кiлькiсть переглядiв: 140

Коментарi